Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
ДЖЕРЕЛО «ЮРИДИЧНА ПРАКТИКА»
Сергій Станік, суддя Північного апеляційного господарського суду
Оскільки для майбутнього України питання реформування судової гілки влади є дуже значущим, я спробував розробити детальну покрокову програму «Налагодження роботи судової гілки влади», яку пропоную до вашої уваги.
Основним елементом цієї програми є створення та втілення в щоденне життя усіх судів України єдиної практики застосування чинного законодавства.
На сьогоднішній день судова влада України, відверто кажучи, переживає кризу. Є багато нагальних питань, які потребують вдумливого та системного підходу при їх вирішенні.
Корупція та відсутність послідовності в діях представників Феміди приводять до підвищення напруги у суспільстві, недовіри західних партнерів та інвесторів, тощо. Лунають заклики від простого «звільнити всіх» до радикального «розстріляти». Проте, навряд чи такі підходи вирішать наші проблеми. Ба більше, вони лише поглиблять їх. Саме тому пропоную взяти на озброєння найефективніші світові практики цивілізованих країн об’єднавши їх з кращими напрацюваннями національного права.
Для початку хочу поставити дещо філософське питання: що насправді на меті в тих, хто бореться з корупцією? Боротися з корупцією, чи побороти корупцію? Якщо саме боротися, а не побороти, якщо метою процесу є сам процес, а не досягнення результату, то все, що відбувається, логічно і не повинно дивувати. Для тих же, хто хоче саме побороти корупцію, буде корисною інформація, викладена нижче.
Для справді успішної боротьби з тим чи іншим небажаним явищем часто доречним є з’ясування і усунення причин цього явища. Що є корупцією і що є причиною корупції ? Корупція, якщо простими словами, це зловживання особою, наділеною певними повноваженнями, цими повноваженнями на користь когось у зв’язку з отриманням певного заохочення. Ключовими є питання, як виникає можливість зловживання та як позбутись або принаймні мінімізувати зловживання до рівня найрозвинутіших країн світу в царині антикорупційної боротьби ?
Можливість зловживання виникає тоді, коли критерії прийняття рішень особою, наділеною певними повноваженнями, не чіткі, коли практика прийняття рішень в подібних ситуаціях може бути різною і буває різною. Коли коридор можливостей особи, наділеної повноваженнями приймати рішення, настільки широкий, що він вже і не коридор, а площина.
На моє переконання основа боротьби з корупцією це сукупність заходів, які мінімізують потенційні можливості осіб, наділених повноваженнями, в одних і тих же чи дуже подібних ситуаціях приймати різні рішення.
Уявіть трьох людей, кожен з яких керує транспортним засобом. Наприклад, капітан корабля, водій автомобіля та машиніст, керуючий поїздом. Спільне для них — управління транспортним засобом, прийняття рішень. Але дуже істотною відмінністю є рівень потенційної свободи під час такого управління/прийняття рішень.
Капітан обмежений островами та мілинами, все інше доступне. Водій — дорогами, а машиніст взагалі може обрати рух лише вперед чи назад, для будь-якого повороту потрібна команда від того, хто керує стрілками. Якщо цю алегорію застосувати до судових систем різних країн, то ми побачимо Італію, США, Німеччину. Ви спитаєте, де тут Україна?
Українська модель — це льотчики, яких обмежує їх совість і їх мораль.
В судовій системі України виділяють чотири юрисдикції: кримінальну, цивільну, адміністративну, господарську. «Посадові інструкції» — єдина стала практика застосування норм чинного законодавства— змінюються досить часто, що майже тотожно їх відсутності.
Зараз в українських судах приблизно кожне 4 місце вакантне! Не вистачає 25% персоналу! Тривалий час не працює «відділ кадрів» і, відповідно, неможливо прийняття нових кваліфікованих працівників.
Враховуючи ці факти в їх сукупності, зараз вимагати від системи виконувати взяті на себе зобов’язання якісно і в обумовлені терміни — м’яко кажучи, не реалістично.
Основна причина корупції в судах — це можливість зловживання повноваженнями наданими державою через відсутність єдиної практики застосування чинного законодавства.
У світі існує безліч усіляких різних потенційно можливих життєвих ситуацій які формуються з взаємовідносин людей. Кількість законів та інших норм права, хоча також є дуже великою, але в порівнянні з безмежжям потенційно можливих життєвих ситуацій вона значно менша.
В житті є безліч потенційно можливих спірних ситуацій які можуть розглядатися в судах. Але кількість судових спорів з дуже подібними, майже тотожними, обставинами і одночасно зовсім різними, протилежними результатами судового розгляду — судовими рішеннями (прийнятими при дуже подібних обставинах справи та використовуючи ті самі норми права) значно менша.
Проте потрібно визнати: такі прикрі випадки існують і є непоодинокими.
Власне саме це є підґрунтям — фундаментом корупції.
Певен, що в найближчому майбутньому такі ситуації можливо і потрібно звести до нуля або числа, близького до нуля.
Як приклад, судді з Великої Британії дивуються та абсолютно не розуміють, коли в них запитують про відсоток рішень скасовнаних Верховним судом Англії з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Для них скасування Верховним судом рішення апеляційного суду і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції виглядає як нонсенс, адже це свідчить про помилку щонайменше двох судів і чотирьох суддів, це виключення з правил, і певною мірою надзвичайна ситуація. Пояснюється це віковими традиціями у царині прецедентного права та свідчить про напрацюваннями сталої судової практики.
Зараз у судовій практиці України трапляються випадки, коли подано 7 повністю однакових позовів (різниця полягає лише в номері договору, при цьому всі договори так само повністю однакові за змістом, укладені між тими ж особами, а єдиними відмінностями є номер, дата та сума). Судами першої інстанції та в апеляції виносяться однакові рішення, а Верховним Судом виносяться шість однакових рішень, а сьоме — протилежне іншим шести !
Як таке можливо, що рішення вищої судової інстанції протирічать одне одному за однакових умов? Де логіка?
Логіка полягає в тому, що зараз в Україні межі свободи суддів при ухваленні рішення — незрівнянно ширші, ніж доцільно.
Суддя, по суті, в основному має бути клерком, який повинен чітко знати, яку норму права і як потрібно застосувати до певної ситуації, образно в який стос паперів покласти документ. Суддя не може бути художником, який живе під девізом «що хочу, те й малюю».
В світі існує безліч відносин, частина відносин регулюється правовими нормами, Конституцією, законами та ін. Існує потенційна можливість безмежного різноманіття судових спорів. Для людей, які не мають стосунку до діяльності судів, видається, що всі спори зовсім різні і кожен абсолютно індивідуальний. Певною мірою це так, але лише певною мірою.
Насправді, на моє тверде переконання, спори можна групувати, як це робиться в багатьох країнах світу, і на найвищому судовому рівні країни формувати чіткі критерії, які мають враховуватись і обов’язково застосовуватись при вирішенні спорів у судах всіх рівнів і всіх юрисдикцій.
Опоненти цієї позиції можуть заперечувати, стверджувати, що неможливо напрацювати чіткі критерії для абсолютно усіх ситуацій і є унікальні випадки, не співставні з жодним аналогом.
Так, справді, є унікальні випадки.
Випрацювати чіткі критерії до абсолютно усіх ситуацій неможливо, проте цілком можливо випрацювати максимально чіткі критерії до переважної більшості часто повторюваних ситуацій — судових справ. Це давно зроблено і застосовується у багатьох країнах світу.
Це може називатися по-різному, але суть одна: законодавець, створюючи правову норму, щось має на увазі. Фізичні особи, представники юридичних осіб, особи, наділені правом представляти держані органи, нарешті судді, часто кожен по-своєму розуміє, що саме мав на увазі законодавець. З часом розбіжності в розумінні правової норми, її незнання, або свідоме зловживання призводять до судових спорів.
В результаті розгляду судових спорів з дуже подібними правовідносинами з’являються судові рішення і подекуди трапляється так, що судді теж по-різному розуміють одну й ту саму правову норму і по-різному вирішують дуже подібні ситуації. Внаслідок різного застосування норм права і різних рішень в подібних правовідносинах, виникає необхідність роз’яснити, як вірно розуміти цю норму і як правильно її застосовувати виносячи рішення в певних конкретних подібних ситуаціях.
В розвинутих країнах світу з’являються роз’яснення, як саме потрібно розуміти і застосовувати правову норму. І в житті, і під час розгляду судових справ. Це робить певний орган, як правило, Верховний суд чи його підрозділ.
При наявності роз’яснень правозастосування судами стабілізується і припиняються випадки, коли за результатами розгляду подібних судових спорів з’являються зовсім різні судові рішення. А якщо, не дивлячись на наявність роз’яснень і відповідної єдиної практики застосування правових норм, певні судді продовжують виносити рішення, які суперечать роз’ясненню і практиці, до таких суддів застосовуються санкції. Це або унеможливлює зловживання і корупцію взагалі, або максимально, наскільки це можливо, мінімізує їх.
Описаний вище механізм це не щось нове, він не лише давно відомий, а й давно і успішно застосовується в багатьох країнах світу і свого часу його аналог (постанови Пленуму Верховного Суду) використовувався в незалежній Україні у 1991-2000 роках.
При грамотній імплементації вказаних механізмів судова система України запозичить найкраще від англо-саксонської системи прецедентного права, зберігши найкраще з позитивних якостей та досягнень моделі національного права, сформованого десятиліттями.
Коротка відповідь — необхідно запровадити єдину практику застосування чинного законодавства.
Що мається на увазі під запровадженням єдиної практики застосування чинного законодавства, обов’язкової для використання при прийнятті рішень усіма суддями усіх судів України і що доцільно зробити обов’язково?
Покроковий план дій:
а) що певний орган (Пленум Верховного Суду чи Велика Палата Верховного Суду чи інший орган, який буде створено в складі судової гілки влади) зобов’язаний ! (а не має право і це принципово важливо) створити єдину практику застосування чинного законодавства;
б) створена цим органом єдина практика застосування чинного законодавства є обов’язковою до застосування усіма суддями усіх судів України;
в) порушення єдиної практики застосування чинного законодавства, вчинене суддею будь-якого рівня, тягне за собою негативні наслідки для порушника у вигляді санкцій;
Саме і тільки впровадження усіх вищевказаних 5 кроків в сукупності приведе до реальних результатів, до позитивних змін.
Якщо бути послідовними і створити єдину сталу практику застосування чинного законодавства по всіх напрямках, де у суддів ще існують різні погляди, зробити застосування такої практики обов’язковою, довести цю практику до кожного практикуючого судді через відповідні ресурси (для зручності онлайн), контролювати дотримання суддями цієї практики і, нарешті, притягувати порушників до відповідальності, то рівень зловживань повноваженнями і корупції в судах України гарантовано знизиться до рівня найуспішніших в цьому напрямку розвинутих країн світу.
Чи призведе це корупцію до нульового значення ? Ні, але це так сильно її знизить, що Україна стане взірцем для інших країн. Якщо провести аналогію держави з людиною, то зараз наша держава подібна на дуже хворого пацієнта, а після вищевикладених змін вона, якщо і не стане одразу «олімпійським чемпіоном», то, дотримуючись аналогії, перетвориться на здорову, нормальну людину.
Звісно, крім вищезазначених заходів, є ще чимало інших, які теж суттєво позитивно вплинуть на вирішення цього питання, але в цій статті я хочу наголосити, що вищевикладені п’ять кроків матимуть вирішальний вплив і лише їх одних буде достатньо для суттєвих змін в житті України, українців і усіх, хто проживає в Україні, або певним чином пов’язаний з Україною.
Автор: Сергій Станік, суддя Північного апеляційного господарського суду
_03_03.png)
