РИЗИКИ ВДОСКОНАЛЕННЯ РЕГУЛЮВАННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ ПРАВОВІДНОСИН ШЛЯХОМ СКАСУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ

Видання: «ЮРИДИЧНА ПРАКТИКА»

Марина Барсук, суддя Північного апеляційного господарського суду, к.ю.н.

Сьогодні на порядку денному у юридичній спільноті гостро обговорюється питання щодо доцільності скасування Господарського кодексу України шляхом прийняття нового Закону «Про особливості регулювання підприємницької діяльності окремих видів юридичних осіб та їх об’єднань у перехідний період» (реєстр. № 6013).

На засіданні 31 жовтня 2022 року Комітет з питань економічного розвитку розглянув проєкт Закону № 6013 та постановив рекомендувати Верховній Раді України прийняти його у першому читанні за основу з використанням частини 1 та 2 статті 116 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України».

Цей проєкт Закону № 6013 передбачає, зокрема, стандартизацію організаційно-правових форм юридичних осіб, визначення порядку діяльності підприємств, повноважень посадових осіб підприємств та запровадження перехідного періоду на сім років для поступового припинення «підприємств» та їх перетворення на господарські товариства.

Як вбачається з пояснювальної записки до проєкту Закону № 6013, він спрямований на удосконалення корпоративного управління в юридичних особах, заснованих на державній і комунальній власності, на підвищення інвестиційної привабливості країни, запровадження ефективних механізмів контролю за використанням об’єктів державної та комунальної власності, а також на усунення суперечностей між Цивільним кодексом України та актами спеціального законодавства.

Прикінцевими та перехідними положеннями цього законопроєкту передбачено, що з дати набрання чинності Законом № 6013 втрачає чинність Господарський кодекс України.

У пояснювальній записці стосовно Господарського кодексу України зазначено, що його положення переважно не мають регулятивного ефекту, є декларативними за своїм змістом, а також суперечать іншим нормативно-правовим актам та загальним засадам цивільного законодавства.

Водночас чи доцільно скасовувати Господарський кодекс України з цих підстав та чи не призведе це до нових проблем щодо регулювання відносин у сфері підприємницької діяльності?

Кожна галузь матеріального права в Україні врегульована відповідними кодифікованими актами – Цивільним кодексом України, Кодексом України про адміністративні правопорушення, Кримінальним кодексом України та іншими.

Кодифікація законодавства є засобом систематизації нормативних актів, зведення їх у логічно узгоджений нормативно-правовий акт, який системно і вичерпно регулює певну сферу суспільних відносин. Метою кодифікації є забезпечення єдиного систематизованого регулювання відносин у певній сфері. Тому саме кодекс є єдиним зведеним юридично і логічно цілісним внутрішньо узгодженим нормативно-правовим актом, що забезпечує регулювання суспільних відносин у відповідній галузі чи підгалузі законодавства.

Якщо звернутись до історії, то днем створення арбітражно-судової системи України вважається 21 листопада 1922 року. Тобто, ще з 1922 року господарська діяльність підприємств потребувала свого окремого нормативного регулювання.

У 1991 році були прийняті Закони України «Про підприємництво», «Про підприємництва в Україні» та «Про арбітражний суд», який Законом України від 21.06.2001 було змінено назву на Закон України «Про господарський суд», які регулювали здійснення підприємницької діяльності усіх форм власності на території України та передбачали існування господарських суддів, спеціалізованої ланки суддівського корпусу.

На початку 2003 року Закони України «Про підприємництво», «Про підприємництва в Україні» були трансформовані в Господарський кодекс України, який мав на меті забезпечити зростання ділової активності суб’єктів господарювання, розвиток підприємництва і на цій основі підвищення ефективності суспільного виробництва, його соціальну спрямованість відповідно до вимог Конституції України, утвердити суспільний господарський порядок в економічній системі України, сприяти гармонізації її з іншими економічними системами.

Господарський кодекс України містить, зокрема, найбільш загальні норми щодо визначення поняття господарської діяльності, господарських відносин, корпоративних відносин, суб’єктів господарювання, які покладені в основу інших законодавчих актів. Крім того, названий вище кодекс кодифікований, структурований, детально та конкретно регулює і дає визначення термінології організаційно-правових форм суб’єктів господарювання, визначає цілі та принципи правового регулювання підприємницької діяльності, розкриває суть понять господарський договір та господарсько-договірні зобов’язання, встановлює особливості правового регулювання в окремих галузях господарювання, передбачає відповідальність за правопорушення у сфері господарювання, специфічні строки позовної давності у певних галузях господарювання та підстави і обмеження щодо нарахування штрафних санкцій.

Тобто Господарський кодекс України забезпечує взаємоузгодженість всіх норм, які регулюють господарсько-правові відносини на території України. Такий його правовий статус узгоджується з загальним напрямом правоустановчого процесу та направлений на забезпечення єдиного систематизованого регулювання господарсько-економічних відносин.

Норми Господарського кодексу України розповсюджують свою дію на всіх суб’єктів господарювання, які здійснюють свою підприємницьку діяльність на території України, а тому скасування відповідного кодифікованого акта у період, який зумовлений запровадженням на території України воєнного стану, буде мати наслідком втрату як систематизованого регулювання господарсько-економічних відносин, так і ускладнення користування споживачем даної сфери правовідносин, що, своєю чергою, призведе до розбалансування правовідносин між підприємствами, створення численних прогалин у законодавстві, здійснить порушення прав та інтересів юридичних осіб та може призвести до негативних наслідків для підприємництва в Україні.

З огляду на сьогоднішні реалії чинна редакція Господарського кодексу України, до якої з 2003 року не вносилось суттєвих змін, через тенденцію розвитку бізнесу на території Україні та у світі має низку недоліків, таких як окремі застарілі положення та наявність норм, які дублюють інші законодавчі акти або за своїм змістом суперечать їм, а також багато посилань та відсилань до інших законодавчих актів.

Водночас варто наголосити, що Господарський кодекс України містить норми, які відсутні у Цивільному кодексі України та інших законодавчих актах, що, зокрема, регулюють режим речових прав, похідних від права власності (глава 14 розділу ІІІ Кодексу); містять визначення різних форм суб’єктів господарювання (розділ ІІ Кодексу); передбачають ознаки фіктивності у діяльності суб’єкта господарювання (ст. 55-1 Кодексу), встановлюють розмір штрафних та оперативно-господарських санкцій, зокрема, для суб’єкта господарювання, що належить до державного сектора економіки, ті їх обмеження (глава 26 розділу V Кодексу), адміністративно-господарських санкцій тощо.

Так, норми законопроєкту № 6013 містять нове визначення поняття підприємництва, правові засади його регулювання на перехідний період та порядок реорганізації всіх організаційно-правових форм суб’єктів господарювання у господарські товариства. Однак цей законопроєкт за своєю суттю дублює норми Господарського кодексу України з деяким їх розширенням чи частковою зміною їхнього змісту. До прикладу, можна навести норму ст. 3 законопроекту, яка збігається з нормами ст. 73-78, 113, 117 Господарського кодексу України; норму ст. 5 законопроєкту з нормами ст.ст. 73, 78, 90 Господарського кодексу України, статті 9-15 законопроєкту, які відповідають главі 12 розділу ІІ Господарського кодексу України, тощо.

А тому було б доцільним саме доопрацювати Господарський кодекс України, виключивши застарілі, суперечливі чи інші бланкетні норми, які у ньому наявні у теперішній редакції, та імплементувати зміни, передбачені нормами законопроєкту № 6013. Саме таким шляхом пішли законодавці, приймаючи Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (реєстр. № 6232 від 23.03.2017), змінивши процесуальні кодекси задля гармонізації правил цивільного, господарського та адміністративного судочинства із збереженням їхньої специфіки.

Крім того, норми, викладені у законопроєкті № 6013, не враховують весь спектр правовідносин між суб’єктами господарювання, які врегульовані Господарським кодексом України, як зведеним та юридично логічно узгодженим нормативно-правовим актом, який і був прийнятий для забезпечення регулювання господарської діяльності на території України.

Як вже зазначалось вище, Господарський кодекс України визначає господарсько-правовий статус підприємств, зокрема комунальних та державних, які виконують у державі важливу соціально-економічну функцію.

Водночас законопроєкт № 6013 передбачає, що протягом 5 років після набрання чинності цим законом, зокрема, державні підприємства, казенні підприємства, комунальні підприємства, спільні комунальні підприємства мають бути реорганізовані у господарські товариства.

Однак цей законопроєкт не враховує приписи Конституції України, а саме ч. 3 ст. 37, в якій зазначено, що «не допускається створення і діяльність організаційних структур політичних партій … на державних підприємствах»; а згідно з ч. 2 ст. 142 Конституції України «територіальні громади сіл, селищ і міст можуть об’єднувати на договірних засадах об’єкти комунальної власності, а також кошти бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій і установ». Тобто запропонована у проєкті відмова від вживання цих понять не має під собою конституційної основи та може призвести до викривлення дійсного змісту законодавчих норм.

На вказаному, зокрема, акцентувало Головне науково-експертне управління Апарату ВРУ у висновку до поданого законопроєкту. Крім того, у вказаному висновку також зазначено, що реорганізація державних підприємств у господарські товариства, передбачена у ч. 1 ст. 22 проєкту, створює як ризики втрати державою контролю за підприємствами, приватизація яких заборонена, що може мати негативні наслідки, в тому числі й щодо національної безпеки України, так і корупційні ризики щодо передання контролю за такими державними підприємствами поза механізмом їх приватизації.

Тобто, оцінюючи законопроєкт № 6013 в цілому, а саме статті 4–19 та пункт 3 його Прикінцевих та перехідних положень, які передбачають функціонування в України підприємств та їх об’єднань лише протягом перехідного семирічного періоду, можна вказати, що вони не узгоджуються із статтями 37, 142, 143 Конституції України, оскільки спрямовані на позбавлення можливості органам місцевого самоврядування права на утворення комунальних підприємств для реалізації ними своїх повноважень в інтересах мешканців місцевих громад.

Крім того, законопроєкт передбачає скасовування таких правових титулів, як право господарського відання та право оперативного управління, при цьому містить положення про передання державного та комунального майна, що перебуває у володінні та користуванні державних і комунальних підприємств, в управління суб’єктів комерційної діяльності, створених в організаційно-правових формах господарських товариств.

Стосовно цього Головним науково-експертним управлінням Апарату ВРУ у висновку зазначено, що заміна права оперативного управління державною (комунальною) власністю як єдиної підстави для передання та здійснення повноважень власника щодо державної (комунальної власності), створеної ним юридичній особі, на декілька таких підстав (передання в управління, оренду тощо) надає органам, які прийматимуть відповідні рішення (які до того ж у проєкті чітко не визначені), дискреційні повноваження, що без визначення критеріїв для прийняття такого рішення створює корупційні ризики. 16 листопада 2022 року за організацією Асоціації розвитку суддівського самоврядування України та за участю представників Комітету господарського права та процесу НААУ відбувся круглий стіл «Законопроєкт 6013: підстави та наслідки скасування Господарського кодексу України в умовах війни», на якому також обговорювалось питання щодо недоцільності скасування Господарського кодексу України з огляду на його особливий статус у правовій сфері господарського права, оскільки врегульовані цим кодифікованим актом питання є суттєвою опорою економічного базису ринкової перебудови України і не можуть бути замінені без настання негативних економіко-правових наслідків «простим» скасуванням спеціального кодифікованого акту і дублюванням за суттю певних (із виключенням значного прошарку правовідносин) норм в Цивільному кодексі Україні та/або іншому законі. А тому з огляду на ґрунтовну кодифікацію господарсько-економічних правовідносин, що викладені в Господарському кодексі України, який є оптимальною формою систематизації законодавства, скасування фундаментального у цій сфері кодифікованого акта матиме суттєві негативні економічно-правові наслідки для бізнесу, оскільки це фактично призведе до зміни всієї правової системи господарських відносин на території України, яка в умовах війни є неприпустимою.

Щобільше, з огляду на чинне законодавство скасуванню Господарського кодексу України мав передувати аналіз його дії в правовій системі України. Водночас ні законодавцем, ні іншим суб’єктом законодавчої ініціативи не було встановлено недієвості відповідного кодифікованого акта в системі господарсько-економічних правовідносин, що і могло бути підставою для висновку про необхідність його скасування.

Тож через важливість Господарського кодексу України доцільним було б систематично, з огляду на нинішні реалії бізнесу, переосмислити та доопрацювати Господарський кодекс України, прибравши всі норми, які дублюються в ЦК України та інших законах, бланкетні та застарілі норми, чітко визначивши правовідносини, на які поширюються норми ГК України, а не ЦК України, та розробити правила поведінки, які є специфічними саме для підприємств та які регулюються нормами ГК України.

Юридична практика. 24.11.2022

URL:  http://surl.li/hgree